Після Порта Темпоріс слідував фестиваль Середньовічний Хотин. Це перший в Україні фестиваль, де масштабно була задіяна кавалерія. До нас приїхало 8 вершників з Росії. Від України приймали участь лише два учасники. Олег Соломаха та я. Це був перший фестиваль, де я спробував себе в ролі вершника. До цього я ніколи не бився в сідлі. Було надзвичайно багато нових емоцій та вражень. Більшість фото зробила моя дружина, оскільки я був зайнятий ратною справою.
До цього часу я з друзями їздив трохи верхи. Знав основи керування конем, але не більше того. Цей фестиваль став для мене переломним моментом у моєму підході до середньовічної реконструкції. Тут я зрозумів, що для того, щоб гідно триматися в сідлі, мені ще багато чому потрібно навчитись. Під час фестивалю я познайомився з власником коней. Бунько Ілля Ілліч - керівник кінного театру "Козаки Поділля". Та про це трохи згодом, зараз переходимо до фото. :)
Розпочну з нашого табору.
Стояла неймовірна спека, люди займали кожен клаптик тіні.
Такий ЗІЛ вивозив реконструкторів з табору до ристалища. Хто був у Хотині, той знає, що для того, щоб піднятись з-під фортеці до ристалища, потрібно затратити добрячу кількість сил. А якщо на вас 30 кг заліза, розпеченого на травневому сонці, то вийти на гору в ньому і після цього провести кілька поєдинків практично неможливо.
Ми виїхали на фестиваль всією сім'єю. Моя дружина Вікторія та донька Юля ховаються від спеки.
Хлопці з кінного театру "Козаки Поділля" виводять коней до ристалища.
Перший день були вправи зі списом та мечем. Потрібно було на скаку влучити в мішень, зрубати капустину чи яблуко, підняти з землі хустинку.
Метальний спис (сулиця). Ним потрібно було влучити в дерев'яний щит. Зробити це було значно важче, ніж я думав, оскільки потрібно було враховувати те, що спис зносить в бік від звичної таекторії, бо на нього діє окрім моєї сили ще сила і напрям руху коня. На таке потрібно багато практики.
Знов моя малеча гуляє Хотинським замком.
Росіяни привезли з собою требуше - різновид катапульти. Запускали ним снаряди (качани капусти) в річку.
Готуємо обід :)
Ніч у нашому таборі. Всі зібралися за дружнім столом обговорити події, що сталися за день та відпочити.
На наступний день відбувались джостри - зшибка двох вершників, що мчать зі списами один на одного. Цей поєдинок на стільки ж захоплюючий, як і небезпечний.
Коні на стільки швидкі та норовливі, що частіше за все помічникам доводилося допомагати стримувати їх до початку бою
Мені вдалося вибити одного з росіян із сідла. Хоч вершник отримав серйозний удар списом і впав з коня, та обладунок захистив його від травм.
Короткий відпочинок між поєдинками і знову в бій. Віталій, мій товариш по команді, подає мені шолом.
Абрек. Один з найшвидших коней на козацькій конюшні.
Козаки та лицарі. Дві епохи на одному фото. Хоч козаки цього разу люб'язно надали своїх коней лицарям та допомагали їм, але пізніше я напишу та покажу кілька сторінок козацьких буднів, виступів та тренувань.
До цього часу я з друзями їздив трохи верхи. Знав основи керування конем, але не більше того. Цей фестиваль став для мене переломним моментом у моєму підході до середньовічної реконструкції. Тут я зрозумів, що для того, щоб гідно триматися в сідлі, мені ще багато чому потрібно навчитись. Під час фестивалю я познайомився з власником коней. Бунько Ілля Ілліч - керівник кінного театру "Козаки Поділля". Та про це трохи згодом, зараз переходимо до фото. :)
Розпочну з нашого табору.
далі - багато фото з коментарями.
Це і наступне фото зробив кам'янчанин Володимир Вірстюк. Я йому вдячний за це. Мені вони дуже подобаються, тому вирішив додати до своїх фото.
